«Мене «пішли», щоб я повернувся…»
Добавлено: 24th Ноябрь, 2008.
У словах, які належать тепер уже колишньому голові Верховної Ради Арсенію Яценюку, які він виголосив після своєї відставки явно відчуваються мужність і упевненість. Мужність, бо чергове повернення чергового спікера має елементи трагікомедії.
Пригадуєте: у вересні Арсеній Яценюк, не то передчуваючи свою недовговічність у кріслі керівника парламенту, не то роблячи комусь пос-тупку чи послугу, подає заяву про звільнення з посади. Більше двох місяців, одначе, продовжує виконувати свої обов’язки, балансуючи між різними поглядами на нинішню ситуацію у парламенті та суспільно-політичне життя.
Але несподівано стався «вибух»: питання про звільнення спікера парламенту, а, можливо, і задоволення його прохання, висловлені у заяві, стають на порядку денному в сесійній залі. З першої спроби нічого не вийшло — переважна більшість депутатів не взяла участь у голосуванні, одначе з другої спроби вирок Арсенію Яценюку таки було винесено: 233 голоси за відставку. Своєрідним детонатором «вибуху» стала ініціатива партії «Єдиний центр» нарешті вирішити проблему нинішнього керівника парламенту. І це трохи несподівано, адже політика «Єдиного центру» — це політика Секрета-ріату Президента, а позиція Секретаріату — це позиція самого Віктора Андрійовича... З огляду на це хочеться провести певні паралелі.
Як свого часу другий Президент нашої незалежної України Леонід Кучма благословив на посаду Прем’єр-міністра Віктора Ющенка, так той у свою чергу зовсім недавно послав своє батьківське благословення Арсенію Яценюку, як голові Верховної Ради. Цікава закономірність: протеже патронів в обох випадках не пройшло випробування часом. Леонід Данилович, який мав надзвичайно великий хист міняти «своїх» прем’єрів, невдовзі показав Віктору Андрійовичу на двері з прем’єрського кабінету, знаходячи для цього цілу низку традиційних і нетрадиційних підстав.
А відставка Арсенія Петровича? Вона відбулася досить швидко після того, як за рекомендацією глави держави він сів у спікерське крісло. Чи є логічний зв’язок між цими двома звільненнями, таким різним у часі? Як на мене, є. Нікому не секрет, що Віктор Ющенко свого часу не пішов з прем’єрської посади за власним бажанням. Жест другого Президента України в цьому відношенні був однозначним. І Арсеній Петрович, незважаючи на написану заяву, — також. Про це красномовно засвідчує його образний вислів «мене «пішли».
Хто «пішли» Арсенія Яценюка з посади голови парламенту? Версій з цього приводу більше, ніж досить. Але щоб збагнути формулу «спікерської трагікомедії», яка розігралася у стінах Верховної Ради, потрібно уважно, як кажуть, осмислити слова Віктора Ющенка, який висловив упевненість, що у першому півріччі наступного року Україна матиме нового Прем’єр-міністра і нового голову парламенту. Таким чином, дві оновлені гілки влади будуть дієздатними і справи в країні підуть на краще.
Отже, з огляду на вищепроголошене, сьогодні ми маємо як уряд, так і парламент недієздатними. А це тому, як випливає з наявної риторики, недієздатними є як глава Кабміну, так і керівник парламенту. Що це означає? Обох потрібно усунути від влади. Ось, як мовиться, і вся, на мою думку, арифметика!
Тепер виникає проблема: яким чином усувати недієздатних керівників? З цього приводу існує ціла низка вивірених технологій. Переважна більшість політологів сходяться на тому, що навряд чи потрапив би під президентську «гарячу руку» Арсеній Петрович, якби на «порядку денному» глави держави не стояло питання, яким чином позбутися своєї палкої соратниці по Майдану Юлії Тимошенко, як прем’єрки.
А ось на думку політолога Володимира Фесенка, у Секретаріаті Президента нібито почали запідозрювати певні натяки на зближення Голови Верховної Ради з «бютівцями». Підстави ніби і є: напередодні Арсеній Яценюк запропонував парламенту, уряду та Президенту підписати угоду про тимчасові взаємодії. «З огляду на це, у нас є єдиний вихід — об’єднатися разом, взяти спільну відповідальність між усіма фракціями парламенту, Президентом і Кабінетом міністрів. І до того моменту, поки ми не вирішимо політичну кризу в цілому, діяти в порядку тимчасової взаємодії задля подолання як економічної, так і політичної кризи», — заявив голова українського парламенту. А це означає, що Арсеній Яценюк, як і Юлія Тимошенко, не сприймає дочасні парламентські вибори, як необхідну реальність.
На мою думку, ці висловлювання стали фатальними для його подальшої долі, як спікера. Хоча Віктор Ющенко належно оцінив роботу Арсенія Петровича на посаді Голови Верховної Ради, зазначивши, що довіряє Яценюкові і ніскільки не помилився в тому, що рекомендував його на спікерське крісло.
І ще одна важлива заява Президента: «Звільнення Арсенія Яценюка спрямоване проти стабілізації». А якщо так, то невже не можна було ключовим гравцям у цій мало приємній історії, як кажуть, поборотися спільними зусиллями за збереження найголовнішого сьогодні — стабілізації суспільно-політичної ситуації в країні та забезпечення порозуміння і злагоди у політикумі? Однак, з усього видно, криза та її згубні наслідки явно поступаються іншому постулату: перевибори — за будь-яку ціну!
Арсеній Петрович пообіцяв повернутися, але тільки не сюди, себто не у Верховну Раду. Але навіть при його найпалкішому бажанні це статися не може: уже окреслене коло інших претендентів. З огляду на те, що окремі з них уже стояли біля керма українського парламенту, навряд чи можна сподіватися, у разі їхнього «входження» у спікерське крісло, на очікувану Президентом дієздатність. Українському по-літикуму взагалі і парламентаризму зокрема потрібні нові сили, нові ідеї, такі постаті, які викликали б до себе довіру співвітчизників.
А тим часом, на переконання багатьох соціологів та експертів, ми можемо опинитися у вирі чергової спікеріади, оскільки чимало неузгодженого у поглядах керівників партійних фракцій щодо обрання пропонованих кандидатур на посаду Голови Верховної Ради.
Вернуться на главную страницу или перейти в раздел: Україна