Ніч в музеї
Добавлено: 1st Июнь, 2010.
18 травня весь світ відзначає Міжнародний день музеїв, які є центром духовного розвитку народу, його національного відродження, зберігають пам'ять про давнину, розкривають невідомі сторінки в історії країни і рідного краю. До цієї знаменної дати наукові працівники музею М. Островського підготували дещо незвичне, запрошуючи шепетівчан та гостей міста провести ніч в музеї, де герої роману М. Островського «Як гартувалася сталь» оживають…для цього була підготовлена інсценізована екскурсія «Жінки в житті М. Островського»,в якій були відкриті маловідомі сторінки в житті Миколи Островського, а саме про його стосунки з жінками, адже ці моменти були свого часу викинуті радянською цензурою із біографії письменника, вважаючи, що він не мав права розпорошуватись на дрібниці, негідні відомого усьому світові письменника. Тому в цій незвичній екскурсії з театралізованими постановками ми зробили спробу реабілітувати незаслужено викреслені сторінки біографії.
В житті кожного чоловіка першою жінкою, яка його безмежно любить,його друг і порадник – є мама. Хоча Ольга Йосипівна Островська в своїх спогадах пише, що будучи незаміжньою вона дуже боялась народжувати дітей, тому що думала, що не зможе дати їм стільки любові і ласки, наскільки це потрібно дитині, цієї ласки і любові, якої їй так не вистачало в дитинстві. Але не дивлячись не те, що вона народила шестеро дітей, кожному з них вона віддала частинку свого серця, важко переживала їхню втрату. Немовлятами померли дві донечки Ніна і Неоніла, у 25 років померла Надія, довелось і хоронити молодшого сина Миколу, якому було лише 32 роки. Скільки довелось їй пережити. Кидаючи все вона, як пташина летіла за тисячі кілометрів, коли комусь з дітей потрібна була її допомога. «Вірним вартовим», як називав її Микола, була для нього, коли він втратив можливість рухатись. В останньому своєму листі від 14 грудня 1936 року Микола пише: « Люба матусю! … В особистому житті – ти єдине моє багатство, ось чому я протестую проти будь-якої спроби ускладнити твоє життя, внести в нього неспокій і сум’яття. … Бережи себе і будь бадьора. Зимові місяці минуть швидко, і разом з весною я знову повернуся до тебе. Міцно тисну твої руки, чесні, робочі руки і ніжно обіймаю». Більше вони не зустрінуться. Через тиждень перестало битися його серце.
Сестри Надія та Катерина також відіграли важливу роль у вихованні Миколи. Вони не тільки навчили його грамоти ще у дошкільному віці, але й заклали початки того трепетного ставлення до жіночої статі. Дитинство Миколи промайнуло в с. Вілія. Родина Островських виїхала з села, у 1913 році, коли йому було 9 років. Не має спогадів про дружбу Миколи з ровесницями с. Вілія, але можна з впевненістю стверджувати, що свою першу симпатію, перше кохання Микола зустрів у Шепетівці.
Існує версія, що тим першим коханням, була його однокласниця Люба Борисович, з якою Микола навчався в Шепетівській І-ій Єдиній Трудовій школі. Що в основу відносин Павла Корчагіна і Тоні Туманової в романі «Як гартувалася сталь» покладена юнацька дружба Люби і Миколи Островського.
Однак багато чого автор висвітлив по-своєму. Зокрема, Тоня Туманова зображена донькою лісничого із заможної родини, а Люба Борисович була із багатодітної родини чергового по станції Шепетівка .
У серпні 1922року Микола відпочивав у санаторії в Бердянську. Де познайомився з дуже цікавою людиною, професором Володимиром Петровичем Беренфусом, який бачив пригнічений стан юнака і для того ,щоб якось його розвеселити він познайомив Миколу з своєю п’ятнадцятилітньою життєрадісною донькою Люсею. Пізніше, у своїх спогадах Людмила Володимирівна напише, що у її батька була така практика «лікувати потрібно не тільки хворобу, а й дух хворого». Але не так сталось, як гадалось. Микола закохався в цю юну дівчину, і розуміючи, що він їй не пара, це ще більше принесло йому душевних страждань. І тільки в листах до цієї дівчини, він розкрив стан своєї душі, лише їй єдиній розповів про те що довелось йому пережити.
Влітку 1931 року в Москві у комунальній квартирі за адресою Мертвий переулок 12 , коли Микола, будучи сліпим та прикованим до ліжка, працював над першою частиною книги «Як гартувалася сталь», йому так була потрібна людина, яка б йому допомагала. Дружина Раїса працювала і не могла приділити йому багато уваги. І мама, Ольга Йосипівна, попросила допомоги у сусідської дівчини Галини Алєксєєвої, «першим добровільним секретарем» називав її Микола. Влітку 1932 року, коли Микола поїде на лікування в м. Сочі, у своїх листах до Галі він буде писати, що йому так не вистачає його помічниці. Особливою сторінкою його життя була його дружина Раїса Порфирівна , з якою він познайомився і незабаром одружився.
Миколі Островському доля щедро підготувала важкі випробування, але й щедро нагородила оточенням жінок: які були не лише його рідними, коханими, друзями, а стали його надійною опорою - информеры.
Під час екскурсії театралізовані сцени з роману представляли артисти МГО «Простір» під керівництвом Осіпчука Віталія Івановича та Літнаровича В’ячеслава В’ячеславовича. Серед гостей музею в цей святковий день були працівники обласного управління культури а також відвідувачі з Києва. Хмельницького. Вінниці і зрозуміло шепетівчани. Яскраво освітлений музей в цей день майорів важкими складками прапору, як символ перемоги добра над злом, ще раз підкреслюючи, що сила духу людини незламна і її не скорити нікому.
Колектив музею М. Островського.
Вернуться на главную страницу или перейти в раздел: Україна