Політичні підніжки, або Однодумці стають опонентами
Добавлено: 17th Февраль, 2009. Шановна редакціє! Дозвольте висловитися на сторінках вашої газети з приводу екстреного звернення по радіо й телебаченню Президента Віктора Ющенка до своїх співвітчизників стосовно неблагополучної ситуації в країні, викликаної наслідками світової фінансової кризи.
Дійсно, ситуація у нашій країні на сьогодні склалася така, що не позаздриш нікому — ні самому Президенту, ні мільйонам українців. І справа, на моє переконання, не лише у глобальній фінансовій кризі, яка охопила багато країн планети. Її наслідки були б набагато меншими, якби в нашій країні панували суспільна злагода, взаємопорозуміння між усіма гілками влади.
Отож, аби побороти суспільне лихо, яке так тяжко спіткало усіх нас, насамперед, потрібно високопосадовцям усіх рівнів, керівникам усіх партійних сил консолідувати свої зусилля, продемонструвати не на словах, а на ділі велике бажання врятувати Україну від прірви, у яку вона котиться.
А що демонструють наші найвищі керівні особи? Те, що й раніше: наполегливо і досить пристрасно продовжують звинувачувати один одного. Все відбувається наче за визначеним сценарієм — у сьогоднішніх наших бідах нібито винен хтось. Проте жоден посадовець жодного разу не зізнався публічно у прорахунках своєї діяльності, натомість намагається уміло звалювати провину на своїх опонентів.
Усі, хто останнім часом слухають виступи Віктора Ющенка, не можуть не помітити одну деталь: у них обов’язково згадується глава Кабміну Юлія Тимошенко. І не просто так собі згадує Віктор Андрійович свою колишню соратницю, а щоразу піддає її діяльність, діяльність урядовців критиці. Торік Юлії Володимирівні від Президента, а ще більше від працівників його канцелярії, постійно приписувалися популізм, коли йшлося про виплати колишнім вкладникам Ощадбанку СРСР, та намагання підвищити зарплати, пенсії, інші соціальні виплати. Чимало нарікань на її адресу було також з приводу відсутності чіткої програми антиінфляційних заходів. А коли у вересні розпочалися пленарні засідання чергової сесії Верховної Ради, під час якої депутати- «бютівці» разом з опозиціонерами почали приймати нові законопроекти, які глава держави назвав антиконституційними, Юлії Тимошенко почали приписувати навіть зраду Батьківщині.
Ось і у своєму екстреному зверненні Віктор Андрійович не обминув нагоди у черговий раз згадати Юлію Тимошенко, а точніше, покритикувати її за прорахунки у діяльності на посаді Прем’єр-міністра. Мовляв, газові домовленості з Росією для України є невигідними, Держбюджет, розроблений урядом на нинішній рік, це не що інше як катастрофа, а сама Юлія Володимирівна нібито рветься до верстата для друкування грошей.
Я — не політик і не фахівець, отож далекий від того, аби давати свої оцінки з приводу того, чи є вигідними для України газові контракти з Росією. Тим більше, не у моїй компетенції аналізувати якість Держбюджету на нинішній рік. Але в одному я переконаний: якби Президент і Прем’єр-міністр разом зі своїми командами уміли вислуховувати один одного і жили спільними інтересами в ім’я процвітання свого народу, не було б ні газової «війни», ні «поганих» Держбюджетів, не виникали б інші штучні проблеми, які надзвичайно важко відбиваються на соціально-політичній ситуації в суспільстві, на рівні життя українців.
Досить часто наш Президент, коли йдеться про справи суспільно-державні, вдало підмічає ті чи інші недоліки. Згоден з Віктором Андрійовичем: сьогодні в Україні багато чого не так у порівнянні з тими країнами. Вони отримавши незалежність, зуміли забезпечити розквіт економіки, створити умови цивілізованого життя своїм громадянам. Це заслуга не лише, скажімо, окремо уряду чи президента. Це загальний здобуток влади взагалі, підсумок спільної праці.
Отож, коли сьогодні маємо безліч негараздів, коли переважна більшість українців і досі не може, як мовиться, звести кінці з кінцями, а тим більше, коли ситуація різко погіршилася — вина однаковою мірою лягає і на Президента, і на уряд, і на Верховну Раду, адже вони є нашою владою. А вона в одвіті за все, що діється у країні, вона в одвіті за долю народу.
А що виходить у нас? За все чомусь «перепадає на горіхи» одній Юлії Володимирівні та її команді. Можливо, Росія дійсно змусила Україну на кабальних умовах підписати газові контракти. Але де були сьогоднішні критики зусиль Юлії Тимошенко ще задовго до того, як мала розпочатися (до речі, не вперше) газова «війна»? Та й главі держави, з усього видно, варто було б спільно з Прем’єр-міністром об’єднати свої зусилля для того, аби ці контракти виявилися для нас вигідними. А можливості для цього були. Адже переважна більшість експертів переконані, що у газовому протистоянні Росія уміло скористалася відсут-ністю стабільної суспільно-політичної обстановки в Україні.
Подібна ситуація і з Державним бюджетом на нинішній рік. Що перешкоджало керівникам усіх гілок влади заздалегідь, як мовиться, сісти за «круглий» стіл і разом з фахівцями ретельно обдумати усі питання формування головного фінансового документа країни? Нічого, окрім власних амбіцій та небажання дослухатися один одного. Ось і виходить, що у питаннях державної ваги наші найвищі керівники з однодумців, на жаль, перетворюються на запеклих опонентів, які згодом критикують один одного за ті чи інші промахи. А страждають від цього люди.
У цьому контексті хочу звернути увагу ось на такий момент: керівництво всесвітньовідомою дитячої здравниці «Артек» звернулося до нашої влади за допомогою. Виявляється, Державне управління справами не спромоглося утримати «Артек» у належному стані. І коли ситуація навколо відомого дитячого оздоровчого комплексу дійшла до «точки кипіння», коли можновладці намагалися довести «Артек» до стану банкрутства, аби згодом його «прихватизувати», ініціативу на себе рішуче перебрала Прем’єр-міністр, пообі-цявши вирішити проблеми дитячої здравниці.
І ось результат: Верховна Рада прийняла відповідні законопроекти, якими передбачено заходи щодо здійснення усього комплексу робіт стосовно забезпечення належних умов відпочинку і оздоровлення дітей в «Артеку», а також щодо збереження його статусу державного. І усе стало на свої місця: те чого не бажали протягом певного часу здійснити чиновники з Державного управління справами, протягом кількох днів зроблено урядом і парламентарями, які продемонстрували бажання вирішувати проблеми колегіально.
Подібної колегіальності, на жаль, давно бракує у стосунках між главою держави і главою уряду, що є головною перешкодою у подоланні усіх негативних явищ, які останнім часом тяжко вразили нашу країну і суспільство.
А взагалі, як мені здалося, Віктор Андрійович у своєму звернені намагався змалювати сумну картину нашого майбутнього. Мовляв, з огляду на непродуманий Держбюджет, будуть проблеми з виплатою зарплат, пенсій, соціальних виплат. Можливо, глава держави і має рацію. Тоді тим більш приємно було б почути з вуст нашого Президента слова про спільне бажання разом з урядом, Верховною Радою, з урахуванням вимог опозиції, боротися з кризовими явищами.
І якщо, за словами Віктора Ющенка, нас у недалекому майбутньому справді чекають важкі часи, то, я переконаний, вина за це однаковою мірою лягає як на урядову, так і на президент-ську команди. Ось, наприклад, із засобів масової інформації дізнаюсь, як з наслідками фінансової кризи борються у цивілізованих країнах — спільними зусиллями. У нас, на жаль, усе навпаки: сили розпорошуються, а чиновники намагаються лише підставляти один одному політичні підніжки, аби опонент спіткнувся. Тоді з’явиться чудова нагода піддати його публічній критиці.
Йосип ШУМСЬКИЙ.
Вернуться на главную страницу или перейти в раздел: На теми дня