У «витягнутих з нафталіну» рейтинги високі…
Добавлено: 22nd Апрель, 2009. За ознаками свободи слова і вільного публічного висловлювання, наша країна, без сумніву, є однією з найдемократичніших держав Європи. Сьогодні надбанням українського і читача, і глядача, і слухача іноді стають такі цифри і факти, які в умовах радянського часу приховувалися у папках під грифом «секретно».
Особливо збільшуються потоки різноманітної, так званої «вільної» інформації у розпал передвиборних кампаній. Тоді, хочеш чи не хочеш, а таки знатимеш про наших шановних представників еліти усе, чого, можливо, і не варто було б усім знати. Та що там рядові політики, коли навіть перші особи держави не можуть уникнути прискіпливого журналістського пера, постаючи перед своїми співвітчизниками, як то кажуть, повністю дослідженими.
Ось і останній красномовний факт: недавно у вітчизняних ЗМІ було оприлюднено підсумки соціологічного дослідження київських фахівців на предмет того, хто з трьох президентів нашої незалежної держави користується в українців найбільшою симпатією. Іншими словами, дотепним експертам забажалося, так би мовити, «витягнути з нафталіну» попередніх керманичів України. І, як виявилося, зовсім не даремно. Опитувані назвали найкращим президентом незалежної України Леоніда Кучму, далі — відповідно, Леонід Кравчук і Віктор Ющенко.
Навіть важко собі уявити, чим би скінчилося для соціологів радянської доби їхнє бажання з’ясувати в населення, хто був, приміром, кращим — Сталін, Хрущов чи Брежнєв? А що чекало б на тих сміливців, які розповсюдили б дані такого опитування через засоби масової інформації, оголосивши при цьому найнижчий рейтинг партійного функціонера при його перебуванні на посаді керівника країни? Але сьогодні ми живемо в інших умовах, коли для слова, для колективної і особистої думки немає ніяких цензурних перешкод. Дійсно, це свобода слова, коли дізнаватися, сповіщати можна про все і всіх.
Втім, це вже не є сенсацією. Вона в іншому: Леонід Данилович, якого свого часу і політики, і соціологи, і пересічні громадяни піддавали гострій критиці за бездарне керівництво, під час якого були зруйновані підвалини колективного сільського господарства, за часів президентства якого посилилося зубожіння народу і з’явилася ціла низка фінансових груп, метою яких було ошукати довірливих вкладників, раптом очолив рейтинг президентів.
Деякі експерти несподівані підсумки цього цікавого дослідження пояснюють таким чином: мовляв, доведений до відчаю народ уже втомився від нинішньої влади, а тому він не стільки захоплений минулим, скільки невдоволений сучасним. Погодитися можна, але... Часи президентства Віктора Ющенка, хто б там що не казав, у порівнянні з епохою його попередника є все-таки кроком уперед нашого суспільства у розбудові демократичних засад, поступового зближення нашої держави з європейською цивілізацією, власне, у наполегливішому прагненні інтегруватися у різноманітні структури Євросоюзу.
Проте підсумки даного опитування переконливо стверджують: головною проблемою для українців є забезпечення народного добробуту. Люди втомилися чекати кращого життя, а тому сьогодні відверто зневірилися у нинішній владі. Адже вони ще ніколи не жили так сутужно, як сьогодні. Вони ще ніколи не платили так дорого, як сьогодні, за комунальні послуги, за хліб та інші продукти харчування, за ліки... Суспільство ще ніколи не було так тяжко уражене корупцією, ще ніколи рівень наркоманії, розпусти, пиятики, соціальних захворювань в Україні був таким високим, як нині.
Отож цілком очевидно, що переважна частина українців почала «хворіти» ностальгією, вважає, що «епоха» Кравчука і Кучми була кращою для прожиття, а тому так несподівано високо сьогодні оцінює діяльність тих, кого свого часу піддавала нищівній критиці за зубожіння, за «кравчучки» та «кучмовози». Але не забуваймо, що це вже наша традиція: згадувати гарним словом тих, хто вже відбув свій час. Хоча ні для кого не є секретом, і про це засвідчують фахівці, — економічні показники в країні за часів президентства Леоніда Даниловича були кращими, ніж сьогодні, в країні була суспільно-політична стабільність.
Віктор Ющенко на заклик першого президента Леоніда Кравчука через засоби масової інформації подати у відставку, відповів досить дотепно: мовляв, не варто «витягувати із нафталіну» тих постатей, які уже віджили своє. Проте, на мій погляд, є в країні зацікавлені сили, які таки пробують це робити, збуджуючи у народних масах ностальгію за минулим та викликаючи невдоволення діями сучасної влади.
Тому, на думку соціологів, зовсім не випадково на екранах телевізорів з’являються і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, й інші політики минулого, зовсім не випадково на шпальтах друкованих засобів масової інформації публікуються їхні роздуми на теми народного благополуччя за часів їхнього правління і безрадісного сьогодення. Іншими словами, все це — початок передвиборної кампанії, в яку окремі представники окремих політичних сил намагаються втягнути політичні особистості минулого.
А тепер, шановні читачі, дозвольте припустити, що Леонід Макарович або Леонід Данилович, так би мовити, підбадьорені своїми досить непоганими рейтингами, раптом знову побажають взяти участь у наступних президентських перегонах і, за сприятливих обставин, знову «одягнуть» шапку Мономаха. Що сказати на це? Лише згадати афористичні слова народного депутата Володимира Яворівського: «І що ми за народ такий?..».
Є.КУЗЯ.
Вернуться на главную страницу или перейти в раздел: На теми дня
