Хто на новенького?
Добавлено: 3rd Октябрь, 2008.Відхід Олени Зразкової з Михайлівського, що окупував в останні дні топ-позиції всіх інформаційних стрічок в області культури, проте, не став несподіванкою для тих, хто протягом останнього часу стежив за життям цього театру. Тенденція відбувається в Михайлівськім простежується цілком чітко: дебютувавши на поприще директора, щасливий бізнесмен г-н Кехман спочатку оточував себе «зоряними» іменами, намагаючись привернути увагу публіки до театру, а влада що претримають - до власної персони. У міру досягнення останньої мети медийные персони «відпадали»; і незабаром Кехман легко розстався з Олександром Сокуровым, з Андрієм Могутнім, з Андрієм Анихановым, і так далі.
Досить симптоматично, що згідно із принципом «загін не помітив втрати бійця» губляться не тільки люди, але й посади: сьогодні в театрі немає головного режисера, головного диригента; Олена Образцова в цьому випадку - теж лише вершина айсберга.
Взагалі, діяльність на Кехмана легко укладається в нехитрі строфи радянських пісень: нині явно йде процес розвалу «старого миру до основанья» - з тим, видимо, щоб «хто був ніким», раптом став усім.
«Положення, мені запропоноване, напрочуд добре: я - всевладний хазяїн театру, що не уступає по розмірах Віденській опері... відповідати я буду тільки перед міністром і один розчерк пера надає в моє розпорядження цілий скарб в один мільйон флоринів», - так писав додому після свого призначення в Королівську угорську оперу Густав Малер, все своє життя стремившийся до абсолютної влади в театрі. У Віденській опері Малеру вдалося цього домогтися: він управляв оркестром, хором, співаками й репертуаром; постановками й створенням декорацій, його влада поширювалася на костюмерні й навіть місця загального користування. Однак не слід забувати, що геніальний композитор і чудовий диригент, чиїм девізом все життя була: «Дисципліна й праця плюс праця й дисципліна», був видатною особистістю буквально планетарного масштабу.
Особистість, масштаб особистості - це той фактор, що привів до небувалого розквіту й нью-йоркську Метрополітен опера під керівництвом легендарного директора Рудольфа Бинга (який, до речі, в 1935-46 р. разом з видатним режисером Эбертом забезпечив своїм директорством світову славу Глайндборнскому оперному фестивалю); миланский театр Ла Скеля став у новітній час «Меккою світової опери» завдяки легендарному Артуро Тосканини, а потім - своєму директорові Паоло Грасси, що розглянув і пригласили в театр молодого Клаудио Аббадо; потім прийшов час Риккардо Каламуть. За прикладами далеко ходити не треба: Юрій Темирканов незадовго до того, як залишити Маріїнський театр, привів оркестр і трупу в повну відповідність зі світовими стандартами й створив дві постановки із чудовим балансом режисури й музичного втілення, виступивши в них як диригент і режисера-постановника одночасно. Ідуть особистості - і театри неминуче входять у періоди регресу або стагнації (що, до речі, сьогодні демонструють ті ж приклади Ла Скеля й Метрополітен).
Однак саме поняття особистості, схоже, викликає в на Кехмана щось начебто ідіосинкразії: за його словами, «всі проекти цього сезону обійдуться й без художнього керівництва». Директор театру заявляє пресі: «У мене й так пропозицій по постановках, солістам і диригентам вистачає років на сім». Знайомо, не чи правда? У вас немає гарячої води, тече дах, а в ЖКХ відповідають: «Ну що ви хочете, у нас заявок - на рік уперед!». Радянський час знав досвід Персимфанса - першого у світі оркестру без диригента. Можливо, незабаром ми побачимо щасливий досвід створення в окремо взятому театрі постановок без режисерів, оркестру без диригентів - і буде це небувалим проривом у мистецтві Санкт-Петербурга.
Свій відхід Олена Образцова прокоментувала в такий спосіб: «Я бачу своє зобов'язання перед артистами й суспільством виконаним - Михайлівський театр уже не буде забутий... Я готова й далі допомагати Михайлівському у величезній справі створення чудового ансамблю». Але про якому «чудовому ансамблі» може йти мова, коли у двох узяті напрокат постановках «Сільської честі» і «Любовного напою» [посилання: http://www.fontanka.ru/2008/05/28/108/ ] були зайняті в основному запрошені співаки, а єдиний досвід створення власного ансамблю - «Євгеній Онєгін» Станиславского-Дотлибова - не дожив до прем'єри? Ряд звільнень, непомітних і «голосних», так черги скандалів - на жаль, поки головний «творчий урожай» оперної трупи.
На питання «Фонтанки», наскільки доля театру повинна бути залежна від його керівника, режисер Олександр Сокуров відповів наступне:
- Насамперед, директор театру ніяк і никоим образом не може втручатися у властиво художні рішення театру. Для цього існують головний диригент, режисер, балетмейстер, і так далі. Компетенція директора - це коректні, у рамках закону, дії по забезпеченню функціонування творчих колективів.
- Як ви могли б прокоментувати останні події в оперній трупі театру?
- Створюється враження, що Валентина Матвієнко підписала якийсь особливий контракт із В. Кехманом, по якому він стає одночасно й директором, і головним диригентом, і балетмейстером... Начебто губернатор віддала йому театр у приватне користування. Хоча повинен сказати, що починалося все це зовсім не так, і Валентина Іванівна мріяла про створення в Михайлівського театру, який би відповідав найвищим світовим стандартам. До мого глибокого жалю, усе обмежилося «євроремонтом». И я в даному випадку не маю на увазі скасування моєї «Орестеи», [посилання: http://www.fontanka.ru/2008/05/20/050/ ] що було кроком сугубо політичним: мова йде про якесь тотальне настання на фундаментальну культуру, що уже навіть більше схоже на війну. У містах, образ яких невіддільний від своїх оперних театрів - Лондон і Ковент Гарден, Милан і Ла Скеля, Нью-Йорк і Метрополітен Опера й так далі - не думають про економічну вигоду або «окупності» і не віддають театри, образно говорячи, у руки того, хто більше заплатить: там оперні театри підтримуються й містом, і країною. Тому що все прекрасно розуміють, що вищий престиж і краща інвестиція - це культура країни.
Вернуться на главную страницу или перейти в раздел: Шоу-бізнес