Євросоюз закоханий в Обаму
Добавлено: 5th Ноябрь, 2008.
Минула ніч стала для безлічі європейців безсонною: мільйони жителів країн Євросоюзу напружено стежили за результатом президентських виборів у США. Відповідно до соціологічних опитувань, абсолютна більшість європейців сподівалися на перемогу Барака Обами. Тепер, коли їхні надії збулися, «обамоманія» забушувала в Євросоюзі з новою силою.
Барак Обама вперше подарував у Європу минулим летом, відразу після перемоги в «праймериз» над Хіларі Клінтон, коли він ще навіть не вважався офіційним кандидатом на пост президента США. Напевно, саме тому багато представників керівництва тих країн, які він відвідав, не квапилися обдаровувати чорношкірого кандидата аудієнціями. Інша справа - прості, не вбрані державною владою європейці. Турне Обами по країнах Західної Європи перетворилося в дійсний тріумфальний хід. З боку можна було припустити, що ЄС відвідав американський президент, що вступив у посаду новий. Саме із цього моменту європейські політологи й почали відлік існування явища, прозваного ними «обамоманией».
Після візиту Барака Обами у ФРН, Францію й Великобританію стало ясно: більшість європейців душі не сподіваються в чорношкірому кандидаті. Кожний його крок ставав відомим у ЄС, кожний успіх викликав буру захвату. Відповідно до соціологічних опитувань, більше 75% жителів Західної Європи бажали перемоги Бараку Обаме, а багато хто з них одними лише благими побажаннями не обмежилися: по офіційних відомостях передвиборного штабу демократів, із країн Західної Європи у виборчий фонд Барака Обами з Європи надійшло близько 200 млн євро пожертвувань. Це майже чверть загальної суми, витраченої демократами на передвиборну кампанію. Якщо зрівняти її із грошима, які одержав з Європи Джон Маккейн (близько 6 млн євро), то стане гранично ясно, на чий успіх сподівалися європейці.
Втім, варто помітити, що в країнах Східної Європи, що належать до Євросоюзу, ситуація трохи інша: тут більшість підтримувала Джона Маккейна. Соціологи пояснюють це тим, що в Польщі, Чехії й країн Балтії зложилися з нинішньою адміністрацією Білого Дому досить дружні відносини. Саме із Джорджем Бушем вони зв'язують свій успішний вступ як у НАТО, так і властиво в Євросоюз. Західні європейці Бушу нічим не зобов'язані, так що їхні пристрасті визначаються іншими критеріями.
При цьому багато політологів звертають увагу на певний парадокс у симпатіях західних європейців. По-перше, Джон Маккейн набагато краще розбирається як у хитросплетеннях внутрієвропейської політики, так і в складних відносин між США і Євросоюзом - на відміну від переможця американського виборчого марафону, Барака Обами. Той потрапив у Європу вперше й негайно пообіцяв європейцям «поновлення старих союзів, новий початок і спільну роботу». По-друге ж, експертів досить насторожують самі обіцянки Обами, адресовані європейцям: на їхню думку, «спільна робота» цілком може означати щось, схоже на знамениту фразу кота Матроскина: «Спільна праця для моєї користі - він поєднує!».
Американцям Барак Обама обіцяв зняти з їхніх плечей тягар двох воєн - афганської й іракської. Однак самі війни при цьому не зникнуть по помаху його руки. Виходить, зняту з американських платників податків вага прийде перекласти на кого-небудь іншого - і можна собі представити, на кого саме. На європейських друзів, яким була обіцяна «спільна робота». Недарма чи ледве не одночасно з поздоровленнями на адресу вибраного 44-го президента США міністр закордонних справ ФРН Франк^-Вальтер Штайнмайер в інтерв'ю пояснив, що Німеччина не має наміру розширювати свою військову присутність будь-де - ні в Афганістані, ні в Косово, ні в Африці.
Приблизно таку ж заяву зробив і президент Франції Николя Саркози. Першим у Європі поздоровивши тепер уже свого колеги-президента Барака Обаму із блискучої, як він виразився, перемогою, він у той же день поспішив завірити французів у тім, що не збирається підмінювати американські війська в Афганістані французькими частинами. Властиво, ні німців, ні французів про це ще ніхто офіційно не просив, однак самі заяви багато про що говорять.
До слова, із трьох іноземних державних діячів, першими поздравивших Барака Обаму з перемогою на виборах, двоє - європейці. Поздоровлення від Николя Саркози надійшов у шість ранків за середньоєвропейським часом, усього лише на півгодини відстав президент Еврокомиссии Жозе Мануэль Баррозу. У світі їх випередив лише одна людина: Лоран-Дезире Кабила, президент Кенії - країни, з якої колись сломя голову біг у США батько Барака Обами. Тепер Кабила сподівається, що новий президент США допоможе матеріально своїй «історичній батьківщині».
І все-таки причини загальноєвропейської любові до Барака Обаме більш-менш зрозумілі. Так само, як і американці, європейці сподіваються, що ера Буша, що ознаменувалася бездарними діями, наслідку яких тепер доводиться розсьорбувати не тільки Америці, але і Європі, і принесшая миру небачений із часів Великої Депресії фінансова криза, тепер остаточно завершена. З ім'ям Обами європейці так само, як і американці, зв'язують надію на відновлення й новий початок. Чи виправдаються їхні надії - покаже найближче майбутнє.
Вернуться на главную страницу или перейти в раздел: У світі